Човен юності моєї
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Сумка листоноші»
«Не старость, нет, – все та же юность…»,
«Сумка почтальона»
Не старість – юність безупинно
Об валуни б’є човен мій,
Жбурляє бурунами в піну
На гребні часу веремій.
І парус мій вітрами рветься,
Як чайки крила – в хвилі злет,
І молода звитяга серця
Завзято кидає вперед.
І шал зі смілістю стрімкою,
І гнів галерного раба –
У зрілість пломенить такою
Моя приречена судьба.
Її не студить віку крига,
Суворі гори льодяні.
В ній старість не настигне стиха,
Бо… не судилася мені.
_
Не старость, нет, – все та же юность
Кидает лодку в валуны
И кружит в кружеве бурунов
На гребне выгнутой волны.
И развевающийся парус,
Как крылья чайки, волны бьет,
И прежней молодости ярость
Меня бросает все вперед.
И сохраняющая смелость
И гнев галерного раба –
Такой сейчас вступает в зрелость
Моя горящая судьба.
Ее и годы не остудят,
И не остудят горы льда,
У ней и старости не будет,
По-видимому, никогда...
Комментарий автора: «Написано в 1954 году в Калининской области, в поселке Туркмен. Одна из моих важных поэтических формул».
