Гортала сторінки

з рубрики / циклу «Про долю»

Пірнала у майбутнє потайки,

Давно немає вже її родини,

Кажуть прокльони люди залюбки.

Її щоденник так вмістив багато,

Були печалі – це вже факт,

Та інколи бувало в неї свято,

І серце в грудях билося у такт.

Доля ламала те родинне древо,

Нищила, мовби буревій,

Сонце світило і гриміло небо,

Про кращу долю думати не смій.

Злетіла в небо, тоді вниз майнула,

Так стрімголов, а ради чого жити,

Про гріх страшний давно забула,

Камінь в душі стомилася носити.

Та крихітка їй простягнула руки,

Така ж самотня, як вона безсила,

Закінчилися безкінечні муки,

Вперше була така щаслива.

Летіла жайворонком в небо,

Співала і хотіла жити,

Хіба багато для людини треба,

Мати надію, вірити, любити.

м.Славута,