Втеча від осені...
...де захід сонця оспівують жаби,
де вітер шумує у листі
і дивовижними крильцями змахуючи
бабки сідають, гойдаються на очереті
в рожевозеленому сяєві літа -
до берега озера там
білу лілею прибило,
кружляє у ритмі вальсовому
квітка на хвилях у лозних обіймах.
берег у квітах - килим барвистий, з якого
кульбабки зонтами злітають в майбутнє,
до неба,
де перші зірки
уже ваблять і кличуть у мрію.
плюскає риба озерна,
у хвильових водах вітає вечірню зорю,
впорядковує що пречудесний цей день
перед настанням свіжості літньої ночі,
сутінки що переступить нечутно м"якою ходою -
місяць тримає в руці наче срібний ліхтар,
який наближається, ближчає ближче очам
і засліплює, сліпить, спалює обрії марень, уявлень,
висвітлює втечу від болей, печалі і суму,
відречення і поривання до спокою й тиші... -
затулиш очі руками
і засинаєш у дивному сні,
кружляєш у ритмі вальсовому
з квітами білих лілей у хвилях озера зорь
в рожевозеленому сяєві світу
майнулого літа уявлень і марень...
а там,
поза сном
воює осінь з зимою,
оголена мерзне в ночі,
шепоче у темряві вітром...
і дріботить за вікном
чи то дощ,
чи понова...
-
понова - перший сніг, пороша
