Чумаки у безводному лiсi
Десь у давнім Зінькові,
Розквітав славний ліс…
І кущі кольорові,
Молодий кипарис...
Там співали синиці,
Зорі гай обіймали…
Тільки ось ні криниці,
Ні струмка, ні болітця,
Його хащі не мали…
Жив в минулому віці,
Тут самотній старик.
Від журби в людські лиця,
Він дивиться не міг…
І далеко, далеко
За водою ходив…
Де порхає лелека,
Він з криниченьці пив…
Понад дідовим лісом,
Як гріховна спокуса.
Йшла чумацькая валка…
Було в червні так жарко!
Поросив ватажок,
Лиш водиці глоток…
Та відмовив той дід,
Самоти він сусід…
Блиснув оком чумак,
Прокляв скнару козак…
"Пошкодуєш старик,
Та почуєш свій крик"…
Вмів козак ворожити,
Дощ у степу знайти,
Вовком буть в страшні миті,
И біду відвести.
Повернувся бірюк,
А у хаті його,
Спить родина гадюк,
Серце впало в нього.
Довго біг жадний дід,
Поки валку догнав.
Як побачив їх слід,
На коліна упав.
Гірко батько ридав,
І свій гріх сповідав…
Та пробачив козак
Його жадність і страх.
Може десь по сей час,
Ходить дід в сіни ів …
Та напоїть він вас,
Бо козак так навчив…
