Ти йшов...
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Злотії гори»
«Ты шел, последний пешеход»,
«Златые горы»
Ти йшов, останній пішохід,
По каменистій річці вбрід.
І сопки плином хвиль морських
Скрадались по слідах твоїх.
Гриміли звали гір гряди
Над тими, хто забрів сюди.
Та ти – пожива заслабка
Для скал, що стали сторчака.
Бо в край свій цупиш не вину,
Тривогу маєш лиш одну –
Свій страх і сором донести,
Що стугонить із глухоти.
_
Ты шел, последний пешеход,
По каменистой речке вброд.
И сопки, как морской прибой,
Гнались упорно за тобой.
Обрушивалась гор гряда
Над теми, кто забрел сюда.
Но ты – ничтожен, слишком мал
Для мести дыбящихся скал.
Ты пощажен в краю родном
И помнишь только об одном –
Не позабыть свой стыд, свой страх,
Гудящий глухотой в ушах.