08.04.2017 21:46
для всіх
163
    
  2 | 2  
 © Надія Крайнюк

Верба

Верба

Ти ще жива, моя верба,

Другиня юності моєї.

Була то радість, чи журба –

Ми порівну ділились нею.


Одна ти, вербонько, все знала

Про зустрічі мої, зітхання.

Це біля тебе я сказала

Слова ті перші про кохання.


Була ти свідком тих розмов,

Що біля тебе розмовлялись,

Була суддею знов і знов

Тих віршів, що мені читались.


Як часто віти простягала,

Коли за мене ти раділа.

Зі мною сльози проливала,

Коли недоля мене била.


Щасливих років напророчу,

Щоб іншу юнь могла стрічать,

Тобі я, вербонько, так хочу

На пам’ять стрічку пов’язать.


15.03.2003 рік

Світлина з Інтернету



Смт Шевченкове, 15.03.2003 рік

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.06.2018 13:46  Каранда Галина => © 

 

Вітаю, пані Надіє!

 10.04.2017 17:42  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш. Теплі відчуття після прочитання.

 08.04.2017 22:52  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Вірно Ви написали, Олександре Миколайовичу. Вона для мене назавжди залишилась живою істотою. Я, коли приїжджаю на малу Батьківщину, біжу, щоб пригорнутися до своєї верби. Вона вже дуже стара... але ще жива. ***Дякую Вам за чудовий коментар! 

 08.04.2017 22:35  Панін Олександр Мико... => © 

Лірично,
надзвичайно душевно,
верба сприймається,
як жива істота.

 08.04.2017 22:11  Борис Костинський => © 

Дуже зворушливо, Надя! В кожного з нас є такі сакральні місця... Коли в житті все складається добре, то ми отримуємо там почуття такої собі приємної ностальгії, але, якщо в такому місці сталося щось сумне та негативне, то звичайне дерево чи галявина у ліску можуть тяжко ятрити душу і викликати гіркі сльози... Зичу тобі побільше позитивних спогадів у житті!

{#}