Мрія
Із цнотливо зашторених вікон
силуети чиїхось життів,
все що є те за мить уже зникне
в міріадах уявних світів...
Місяцевим все сяйвом залите,
ліхтарі комплексують навкруг,
і кортить отим сяйвом відмити
ліс по лікті скривавлених рук.
Повернути всевишнему совість,
хай людиною стане на мить,
а самому засісти за повість,
поки совість ота не болить.
І писати її натщесерце
колоритним гусиним пером,
і змішати чорнило із перцем,
щоб папери як слід пропекло.
І ніде не поставити крапок,
щоб ні краю йому ні кінця...
І нарешті на собі пізнати
ніжний біль з тернового вінця.
>м. Одеса, 19.06.2017 р.
