30.06.2017 01:52
18+
320
    
  6 | 6  
 © Олена Вишневська

І нікуди бігти

І нікуди бігти

Вже нікуди бігти, і ніч напуває дощем

Пустелю в мені. / Градом сипле назустріч незмінно./

Вірші - не вірші. А слова - не слова: поле мінне, 

Де я по крупиці втрачаю себе ще і ще.


Добратись до крапки, а далі - босоніж по склу

За межі рядків, бо невчасно сплатила рахунки

За обраний шлях... /і безсоння в його поцілунках.../

Немов би ця вічність ніколи не зійде в золу.


Торкнутися сонця - спалити вчорашній листок.

І зрадити римам зумисно - віддатися прозі.

А потім так довго вслухатися, як по підлозі

Ледь чутно /мов стогін/ скрипітиме біль помилок.


Невдала утеча. І досі в руці олівець.

А я напишу... /Відрікалась? Можливо... Пізніше.../

Врізається криком, як лезом, обвуглена тиша, 

Ота, що не другом, а зводить усе нанівець.


І нікуди бігти. Біжу за дощем навздогін.

Вода по мені, як по грифу його тонкі пальці.

Мені би в ті руки! Акордом прогнати печаль цю, 

Допоки зі мною у кожному подиху - він.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.07.2017 11:04  Олена Коленченко => © 

Поезія, яка чарує з першого слова!

{#}

 30.06.2017 08:24  Тетяна Белімова => © 

Щедро майстриня розсипала образи у слові. І всі такі відчутні, ніби вміють дихати... Здається, доторкнешся до них і полетять живі метафори, мов парасольки з кульбабки...

Дуже гарно, Оленочко))

 30.06.2017 02:12  Панін Олександр Мико... => © 

Дуже високий
Обожнюваний П`єдестал,
Розпечена Постать вимріяного
Ідола Кохання,
Куміра.
Не можуть
Витримати такого
рівня
Слабкі Чоловічі Душі,
Випаровуються.
Нема
Гідних
Жриці Кохання,
Поки що.