Як ридає туга у цю ніч за вікном
Як ридає туга у цю ніч за вікном,
Проростаючи в серце холодним вогнем...
Місяць в хати зайшов золотим бурштином,
Вітер степом промчався з безстрашним конем.
Ти Дух Предків не клич, він далеко тепер,
Не взивай до могутності їх славних літ...
Не почують тебе... Голосами озер,
Чужина заспіває, де горлиць політ.
А по рідному краю болюча журба,
Ніби серце і плоть розлучили навік...
Десь по полю біжить давніх Дум ворожба,
Обіймає Душа зграї птах віддалік...
Мені б з вітром в степу доганяти зорю,
Пелериною неба укритись у ночі...
Я зі свічкою Долі журбою горю,
Батьківщино моя, ти поглянь в мої очі!..
І махає рукою з непроглядної далі,
Україна моя... зве лісів голосами...
Та ридає, ридає і кричить від печалі,
З моїх кіс сивину омиває сльозами.
Притулитись б до поля і вдихати букет
Ароматів просторів, твоїх пісен сонет...
І вінок заплести в цю таємную ніч,
Та по річці пустити в казацькую Січ.
Приголуб, Україно, свою люблячу доньку,
У колисці степів діву ти захитай...
Шепочи пісню давню мені потихеньку,
Ніколи мене, Ненько, ти не залишай...
