Перлина ночі...
пушинка пурхає біла
в порожній,
покинутій хаті,
з якої вкрадено двері
і вікна.
і дошки з підлоги теж.
біля стіни,
що вся у графіті
і в написах запаскудних
ущент розбитий рояль.
та чулись веселі звуки
мелодій
і гами,
дитячий сміх,
жіночий голос і чоловічий -
про щось розмовляли вони
на інверсійній мові
...не зрозуміти про що.
а протяг
пушинку завіяв
у іншу кімнату.
там за столом
дід у задумі
неспішно собі розкладає
метикуватий пасьянс.
і бабця усміхнена в кріслі в"яже -
можливо, колись біля ней був гарний камін...
чи, може, піч?..
ніхто вже про те не згадає.
пушинка летіла у прірву
холодним і темним тунелем -
там,
в далині,
при виході з прірви
місяць вогником
мерехтить
крізь безперервні стрімкі зорепади,
які підхопили легку,
невагому пушинку мов здобич
і чорною вже,
обважнілу у зморі
кинули в трави на березі
срібносірого озера лісу.
човник поставлений на мілині
хитався і хлюпав на хвилях.
а онде он там,
під вербою -
вона і він
захоплені у любові,
в коханні палкому
палають
у шалу і пристрасті молодій.
скотилась пушинка тверда,
скам"яніла
і плюхнулась в озера води,
заплуталась в сітях з волосся русалок,
які тягнули по дну потопельника
крабу на учт,
цареві своєму в короні.
поклали біля нори
і тихо прошепотіли мерцю
- ти у водах озера сліз.
не хвилюйся,
ми за тобою в печалі поплачемо, любий... -
і звільнили від пут,
від волосся брунатнозеленого,
відпливли
і розтанули миттю у водних висотах.
одразу
клешні могутні тіло схопили
і затягли до нори...
...заздрісні і спокусливі
русалки вийшли на берег
під сяєво місяця і зірок.
дивилися на молодих,
розчесували волосся,
з якого скотилась
пушинка перлиною ночі -
покотилася
непомітна нікому
і загубилася у траві...
