"Душа ображена страждає..."
Душа ображена страждає
Невідворотністю Буття....
Немає творчого злиття –
І розуміння, бач, немає!
А як прозріла, піднялась
До верховіть свого дерзання –
Покинула своє страждання,
Мов дика ружа розцвілась!
І - знову сонце угорі,
І - трави-квіти - килимами...
П р о з р і н н я сходило віками
На душі - юні і старі.
А ти уперше мов прозрів,
Немов ніколи не бувало
Такого дива... На поталу
Не віддавай своїх скарбів!
У скриньці Спокою тримай
Усі свої страхи й бажання...
Свої сміливі сподівання
У серці чистому плекай.
