18.09.2018 21:53
for all
162 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Вікторія Івченко

"Душа ображена страждає..."

«Душа ображена страждає...»

Душа ображена страждає 

Невідворотністю Буття.... 

Немає творчого злиття – 

І розуміння, бач, немає! 

А як прозріла, піднялась 

До верховіть свого дерзання – 

Покинула своє страждання,  

Мов дика ружа розцвілась! 

І - знову сонце угорі,  

І - трави-квіти - килимами... 

П р о з р і н н я сходило віками 

На душі - юні і старі. 

А ти уперше мов прозрів,  

Немов ніколи не бувало 

Такого дива... На поталу

Не віддавай своїх скарбів! 

У скриньці Спокою тримай 

Усі свої страхи й бажання... 

Свої сміливі сподівання 

У серці чистому плекай.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 20.09.2018 21:20  © ... => Каранда Галина 

Дякую за гарні міркування. Але страждання - то емоції... Які живлять ДУШУ. ОНОВЛЮЮТЬ ЇЇ. За певних умов. 

 18.09.2018 22:05  Каранда Галина => © 

Хороший вірш.
З школи з біології пам`ятаю фразу "онтогенез є коротке повторення філогенезу". Думаю, душі це теж стосується. Кожна душа проходить ті ж етапи, що до неї пройшло все людство...
Мудрість приходить через страждання. І постфактум бачить їхню марність.