Вересневе бабине літо
Неба синього височінь,
Трави зранку росою вмито.
Як люблю я пору ось цю –
І для всього, що навкруги,
Моє серце навстіж відкрито.
Що зі мною коїш, скажи,
Ніжне, тепле бабине літо?
В нетривкому цьому раю
Хочу всіх і усе любити:
Пса мого, що зараз в саду
Метикує, де б кість зарити,
На городі у бур’янах
Гарбузів вже останні квіти,
Стиглі яблука у траві,
Ніжні келихи пізньоцвітів
І горіх, і в кроні його
Цих шпаків галасливих зграю,
Місто, плесо – усе люблю…
А ось тебе, друже, кохаю!
м. Харків, 23.09.17
