04.05.2019 22:12
для всіх
231
    
  - | -  
 © Гребінка Євген

Маруся

Маруся

«Я знаю, Марусе, дівочу натуру! —

Так мати старая казала дочці, —

І я дівовала, була молодою

(Тогді парубки все були молодці!) —

На грищі співала, на досвітках пряла, 

На улиці часом до світа гуляла...


А бувало, стане скушно, 

Серце ниє та болить, 

В грудях важко; плачеш, плачеш...

Божий світ не веселить!..

У садку пташки щебечуть, 

По степу цвітуть квітки;

Як послухаєш, як глянеш —

Плачеш бозна од чого!..


І знати не знала, чого я бажала!

І все, було, доню, я так сумовала, 

Поки твій отець мене кохати не став, 

Поки з моїм любим нас піп не звінчав...

Кинь лихом об землю та будь веселенька!»

І думає дочка, схилившись до неньки:

«Чом досі мене ще ніхто не кохав?..»



1843 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!