Пугач
Пугач на тополі,
Спати не дає,
На приспані скроні,
Своє „Пуг!” снує.
Тіло сон волає,
А він „пуг” і „пуг”,
Поночі лякає,
В мозок мов обух.
Роз’ятрив безсоння,
Кличе небуття,
Хиже монотоння
З вулиці, з вікна.
Пугач „пуг” гукає,
Ніч мабуть бридка.
Цілу ніч зітхає, -
Спи, птахо, нудна.
Не засне, не хоче,
Чую знову „пуг”,
А в душі лоскоче,
Сковує ланцюг.
І невже до ранку?
А коли ж засну?
Знову на світанку
Сон свій розбуджу?
І прийду, і ляжу,
Спатим, як дитя.
І перині зраджу,
Думи пугача.
03.05.06 р.
