ЗАДЗЕРКАЛЛЯ
Є дзеркала на перехрестях. В них
Здаються речі близькими такими.
І, може, дуже рідко, раз на рік
Вони стають насправді чарівними.
Коли я від буденності втомлюсь,
Дістане все побачене й почуте,
Опівночі, коли усі поснуть,
Поїду я в минуле зазирнути.
Таксі я викличу і водію скажу:
«До середмістя відвезіть, будь ласка.
До дзеркала.» Туди погляну я,
І в задзеркаллі розпочнеться казка.
Все, що було там, стане близько так,
Що можна до дрібничок роздивитись.
Пірнуть в минуле. І зустріти там
Кого любив, з ким більше не зустрітись.
Ще вулицею бігає трамвай
Новенька «Татра», наша п’ята «марка».
І влітку вранці з мамою удвох
Ми погуляти їдемо до парку.
Погляну ще раз. Промайнуть роки.
Із татком ми на виставку прямуєм.
А завтра знов навчання. В зоопарк
Підем. Дерева й звірів помалюєм.
І ще б поглянуть, щоби пригадать,
Те місто, де не їздять іномарки.
Немає там бутіків й головне –
Там під «хатки» не вирубають парки.
І засумую і зрадію я
Побачивши живими маму й тата.
І більше не дивитимусь. Пора.
Пора мені у дійсність повертатись.
Харків, Грудень 2012 р
