Азартний дід
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Лупить дощ, аж брязкіт йде,
Діда сон щось не бере,
Довга ніч, набридло спати,
Може в карти йти пограти.
Гукну кума та Семена,
Розігралась в клуні сцена,
Розходились не на жарти,
Карти того певно варті.
Зразу лиш на інтерес,
Та вперед іде прогрес,
Копійки, рублі, все мало,
Грошей в діда вже не стало.
Пішла шапка уже в хід,
Куфайчина пішла вслід,
Не щастить, що тут казати,
Час сорочку вже знімати.
Зняв сорочку стрепенувся,
Може досить, схаменувся,
Азарт діда розбирає,
Галіфе з себе знімає.
До кісток холод бере,
Та для діда це пусте,
Уночі баба обігріє,
Ще в печі вогонь жевріє.
Не лишилось, що знімати,
Кум почав геть діставати,
Біжи, куме, кругом хати,
Будемо ми спостерігати.
Скільки дурнів, стільки раз,
Що ж вперед, куме, атас,
Дощ іде, а дід біжить,
Дасть Бог баба уже спить.
А ту сон геть не бере,
Кого в дощ до них несе,
Що за голий там маніяк,
Напав бабу миттю ляк.
Біжить двері закривати,
А, де діда їй шукати,
Тремтить, мов та тополина,
Геть без діда сиротина.
Чути сміх з двору лунає,
Баба двері відкриває,
Ще не бачив таке світ,
Голий бігає в дощ дід.
– Ах, старий, ти, лобуряка,
В руках миттю поліняка,
Пішла в наступ Афродіта,
Посвятила добре діда.
Друзі бігли, хто куди,
Замітали всі сліди,
Вмить забули за трофеї,
Геть з очей нічної феї.
Як заскочив дід у хату,
Весь тремтить із переляку,
Тремтів цілу Божу ніч,
Не зігріла навіть піч.
м. Славута,
