Голодна доля
Маленькі ручки в бруді і синцях,
А на вустах в куточку кров скипіла.
В її дітей поранені тільця,
А в неї з того вся душа зболіла.
Дітей багато Бог їй дарував.
Близняток двох недавно схоронила.
А Тонечка попухла і злягла
І ледве-ледве їстоньки просила.
Вона найстарша, але все ж дитя...
Була б для мами втіха і опора.
Безслідно зникла юності краса,
Залишилося тіло блідохворе.
Два хлопчика сестру щоб врятувать,
Пішли у поле залишки збирати,
Але дорослий дядько їх побив,
Що ледь живими доповзли до хати.
У відчаю вже сльози не біжать,
Від голоду і мозок не працює.
Вона ж їх мати! Де ж це хліба взять?
Якою ж їжею вона їх нагодує?
Мов мишенята, в закутку сидять
Маленькі, немічні, голодні діти.
Пекельні муки мовчечки терплять -
Нема куди лиху біду подіти.
І заглядає в шибку страх і біль,
А не спокійний місяць надвечір`я.
Померла Тонечка. Помруть батьки.
І жменька сиріт виживе в зневір`ї.
...На чорному асфальті в наші дні
Валяється хлібця малий шматочок.
Він перед смертю марився колись
І був спасінням для синів і дочок.
21.11.2013
