Рудувате
Розлив світанок із фарфорових горняток
Ванільний трунок затуманених вершків.
І крізь мереживо густе рудим звірятком
Крадеться осінь між пожовклих мідяків.
Ступає м’яко так по травах золотавих.
Мені б пухнасту приручити – та дарма…
Сміється вітром рвучко, листя розкидає,
Примхливо фиркає, що їй не до ярма.
І заплітає верболозам у волосся
Стрункі гірлянди кришталевого дощу.
А з виноградних грон (здавен так повелося)
Терпким вином годинник поїть досхочу.
Краде у стрілок захмелілих нитку часу –
І білий день так вміло змотує в клубок.
Пустунка-осінь надкусила сонце ласо –
Тепло сховала під пухнастий кожушок.
Холодним подихом застуджує криниці.
З них не напитися вже більше журавлю.
Там, де хвостом торкнеться, іній заіскриться…
А стиглий вересень зізнавсь : «Таку й люблю!»
Хіба ж знаття, що він у неї не єдиний?
Чаклує з жовтнем ще лисиця, а затим
Із листопадом закружляє, та вхвилині
Весь жар сповиється в засніжений сатин…
