Далі
Осінь туманно вглядається в зимові далі
Які тривоги прийдуть зі снігами, куди злодійка-доля нас несе?
Стою одна, на черговому я причалі…
Скоріше б пташкою у теплі краї, холодне крижане залишити усе
Втекти від себе вчорашньої, сховатись
Та думки-кораблі до берега твого пристали, покидали якорі
Не перестаю я собі дивуватись
Кричати, плакати, зрікатись і так до сходження зорі…
А потім знов до острова вертатись
Туди, де мури, фортеці, де раніше цвіли наші сади
Без сподівань у душі сподіватись
І кораблям як завжди розбиватись об здогади-спогади…
Осінь туманно вглядається в зимові далі
Душа повертає, ламає простори й часи, від реальності втікає…
Мрійливі думки занадто зухвалі
Що їм стіни, гори, ліси?.. Їх ніщо не злякає, ніхто не здолає…
Кораблику мій, ти до нього неси…
2014 р.