Поетом наректи себе не смію

Щиро дякую, Тетянко)) Болюче для багатьох питання, тому досить часто зринає в поетичному світі. 

Цікавий вірш! Гарно написано.. дуже знайомі, близькі думки. 

Та вірш так собі))) Я ж знаю ціну власному римуванню. Ви праві, коли кажете і пишете про Душу, про натхнення. Коли
Тебе б`є струмом і ти шукаєш, де б записати те, що народжується в тобі - це вірш. У мене такі "стосунки" з прозою))))))))
Тут поясненню гри в слова. Я це люблю. Для мене слова мають барву і запах, є улюблені, як фарби, є не дуже. Я тут кажу, що коли пишу вірші, то полюю на слова)))))) 

Прекрасний вірш, пані Тетяно, та й хто дасть чітке визначення, де починається поет? Усміхаюся)) Чудово передані почуття народження вірша!!!
Вітаю с Днем Народження Тараса Шевченка!!! Натхнення Вам, пані Тетяно!!! 

Згідна з Вами. Свої думки я висловила, як читач. Мені дуже приємно спілкуватись з Вами. Від душі бажаю всього найкращого. 

 Щиро Вам вдячна, Олю! Навзаєм! 

Ніно Іванівно, я твердо переконана, що краще себе недооцінити, ніж захвалити! Я також твердо переконана, що ціну творам письменника складають читачі))) І час, ясна річ! Ось два мірила таланту))
Приємно, що Ви заглянули в мою публікацію))) Щасти!  

Дякую, Олено! Мені приємно!  

Для мене цікавим є і цей вірш, і ваші роздуми під віршем, Таню.

Звичайно, зараз можна знайти все в Інтернеті або майже все, але й можна заблукати...

Особисто для мене дуже часто, Ви, ТАНЮ, як поводир, як розумна й талановита людина, яка дає вірні орієнтири і щедро ділиться з нами знаннями в області літератури...

Ми, ваші друзі, вдячні Вам і за творчість, і за просвітництво!

Ви скромна  жінка,  але  все  ж  Ви  талановита  поетеса,  пишете  прекрасну  поезію. Ціную  і  щиро  поважаю  Ваш  талант.  

Ваші слова торкаються усіх струн душі, дійсно немов стріли...Забираю в улюблене) 

Дуже дякую, Вадиме))
Я своєї думки не змінила відтоді - не поет я. Не вважаю себе поетом, лише людиною, яка іноді віршує. Маю свою думку про те, кого можна називати поетом.
Про прозу можу сказати, що тут все значно простіше. Прозаїку треба писати так, аби самому подобався власний текст (це Юрій Винничук сказав, але я з цим абсолютно згодна)))
Якщо сам читаєш свій прозовий твір і тобі цікаво - іншим теж сподобається)))
Бажаю Вам успіху!  

це так..близько і чимось чіпляє. хочеться перечитувати. гарний вірш..
)  

Я з тобою абсолютно згодна))  

 Дякую, Анічка! Ти мене трішки переоцінюєш. То мудрість віків, з якою зараз дуже легко ознаймитися. Навіть не треба до бібліотеки йти. Залазиш в інтернет і читаєш, аби було бажання. Хто хоче займатися самоосвітою - той все знайде для себе. 

Прочитала твою відповідь на коментар - оримала безліч задоволення! Не "жаднічай"))) - оформ роботу окремим текстом. До речі, цей вірш Саші Чорного читала вперше - супер! Дякую!!!)

Танічко! Таку пізнавальну, розлогу відповідь потрібно оформити окремим текстом!!! Нехай люди читають - можливо, менше часу залишиться на заздрощі, плітки, дурниці...

Дякую!))

Вирішила ще додати кілька слів щодо грайливості і пояснити ще одну цитату свого тексту.

З іншого боку у мене непряма цитата із вірша Саши Чорного «Дітям». Люблю цей твір і в оригіналі, й у чудовому перекладі Івана Андрусяка:

ДЕТЯМ

Может быть, слыхали все вы — и не раз,

Что на свете есть поэты?

А какие их приметы,

Расскажу я вам сейчас:

Уж давным-давно пропели петухи...

А поэт еще в постели.

Днем шагает он без цели,

Ночью пишет всё стихи.

Беззаботный и беспечный, как Барбос,

Весел он под каждым кровом,

И играет звонким словом,

И во всё сует свой нос.

Он хоть взрослый, но совсем такой, как вы:

Любит сказки, солнце, елки,—

То прилежнее он пчелки,

То ленивее совы.

У него есть белоснежный, резвый конь,

Конь — Пегас, рысак крылатый,

И на нем поэт лохматый

Мчится в воду и в огонь…

Ну так вот,— такой поэт примчался к вам:

Это ваш слуга покорный,

Он зовется «Саша Черный»...

Почему? Не знаю сам.

Здесь для вас связал в букет он, как цветы,

Все стихи при свете свечки.

До свиданья, человечки!—

Надо чайник снять с плиты...

1920

Мені дуже сподобалося у поета оце визначення «словом бавиться дзвінким». Грайливість – це перша складова мистецтва. Це те, що виражає його суть. Кожен, хто приступає до вивчення фундаментальних підвалин мистецтва, відштовхується від естетики «Людина, що грає» («Homo ludens») Йогана Гейзінги. Мистецтво з’явилося з гри. Це знає кожен, хто цікавиться будь-якою мистецькою практикою - постулат, який не можна обійти чи заперечити.

Хоча неправильно було б звести усе лише до обігрування чи навіть розігрування (якщо говорити про мистецтво постмодернізму). Зрозуміло, що природа мистецтвоа багатогранна. Література, і поезія в тому числі, має безліч функцій, основні з яких все ж естетична й дидактична. Проте якщо викинути з мистецького твору елемент гри, це вже буде …публіцистика, наукова розвідка, есе – все, що завгодно, але не те, що прийнято називати мистецтвом)) Тут слід відзначити, що досить поширеним є явище тенденційного мистецтва, особливо в країнах з тоталітарним режимом, коли митці змушені «просувати» або «рекламувати» у своїх творах ту чи іншу ідеологію. Проте навіть і в цьому випадку – гра, інтрига, елемент фантастики присутній. 

Слід зазначити, що іноді й поважні класики «нападали» на елементи гри в літературі. «Література – то не перина! Нема чого на ній вилежуватись! Се робітниця на ниві людського поступу», - повчав колись Іван Франко (стаття «Література, її завдання і найважніші ціхи») молодомузівців, які прагли формального експерименту. Проте ніхто з представників «Молодої Муза» старенького корифея не послухав, а й далі «словом бавився дзвінким». А якби було навпаки – не мали б ми зараз такого цікавого естетичного феномену, як «Молода Муза»))

Зізнаюся чесно, Аню, цей твір є центонним текстом, тобто складається із алюзій і цитат. У першу чергу, я звернулася до улюбленого вчителя багатьох поетів – Нікола Буало і його поетичного трактату «Мистецтва поетичного». Ти ж, звісно, читала цей твір, бо це – програма філфаку. Мені, як викладачу теорії літератури, треба повертатися до нього щороку. Кожного разу відкриваю для себе щось нове. Послуговуюсь чудовим перекладом неокласика Максима Рильського. Минулого року студенти так уподобали «Мистецтво поетичне», що навіть підготували невеличку сценку з нього і представили на семінарському занятті (про театр і єдність трьох дій). Це – філологічна база. Цим можна не користуватися сьогодні, ясна річ, але не знати цього поету, якщо він справді поет, не можна. Такою є моя думка. 

Ось до прикладу, Антоні Ґауді ніколи б не став відомим архітектором, якби не знав класичних канонів і пропорцій архітектури, хоча, він створив абсолютно відмінний модерний напрямок у будівництві, який мав мало спільного з класичними взірцями. Але чи стояв би його Собор Святої Родини у Барселоні, якби Ґауді відкинув знання і розрахунки і ліпив би щось на власний розсуд? 

У цьому творі мені хотілося висловити власний підхід до поетичних рядків, у чомусь спираючись на літературознавчу термінологію, яку знають усі, хто звертається періодично до поезії. Я розумію кожне слово у своєму творі, будь то термін літературознавства, чи архаїзм. У мене був певний задум – змалювати власний поетичний процес. Так, як я це бачу й відчуваю. 

Буало, який написав своє «Мистецтво поетичне», уплівши майже у кожен рядок літературознавчий термін, - вічний)) Дуже люблю початок його трактату («Першу пісню»):

«Дійти поезії парнаських верховин 

Безумно мріє той, хто зроду їй не син; 

Коли натхнення він од неба в дар не має, 

Пегаса впертого повік не осідлає; 

Вузького розуму судивсь йому полон, 

І марних слів його не чує Аполлон. 

О ви, що рветеся наосліп і без тями 

На шлях поезії, устелений тернами,

Нерозмірковано не кваптеся вбачать

Прикмету генія в охоті римувать 

І, щоб омани вас пусті не спокусили, 

Свій хист вимірюйте і вивіряйте сили.

Природа не скупа на вдачі та уми, 

Таланти поділять уміє між людьми. 

…………………………………………..

Сюжет високий ви обрали чи жартливий -

Уму коритися повинні завжди співи, 

Бо римі з розумом не слід ворогувать. 

Вона - невільниця і мусить послух мать. 

Коли навчились ми її шукати спритно, 

То йде вона до нас і легко, й непомітно. 

Їй не тяжке тоді ярмо думок ясних, 

Вона збагачує, а не спрощає їх. 

Та лихо, як рукам віддать її недбалим, 

Од глузду бо тоді вона втікає чвалом. 

Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам 

Принадність і красу утворює пісням.»

Зрозуміло, що Буало був представником Доби Просвітництва і передусім підносив розум, як найвище мірило вартості художнього твору. Можна це не приймати за власний девіз, але чому ж не прислухатися до слів великого мислителя й поета?

Олександре Івановичу, абсолютно з Вами згодна. Переконана, що поетом можуть назвати лише люди. Ви знаєте, не читала раніше цитовану Вами поему Олександра Пушкіна. Цікаво було ознайомитися)) 

А ось в українській літературі на два століття раніше повним ходом процвітало мистецтво слова. Одним із завершальних класів у Колегіумі Петра Могили була Поетика. Кожен зі спудеїв, навчаючись у цьому класі, мав опанувати мистецтво написання віршів – теорія і практика. Викладачі складали для цього «Поетики» (своєрідні підручники). Найвідоміша з них «Сад поетичний» Митрофана Довгалевського, де поезія уявлялася садом, а всі «терміни» мали ще й метафоричне уявлення (скажімо, «художній образ» – це квітка). Це був розквіт барокової поезії. Найвідоміші поети цього часу – Іван Величковський, Лазар Баранович. 

Ось рядочки Івана Величковського:

ЗÉҐАР ЦЂ́ЛЫЙ,

содержащ в себЂ̀ часóв 24.

Чáс 1.

Чáс первьìй возглашáєт: «Рáдуйся, єди́на,

ПервЂйшаго от времéн роди́вшая сына».

Чáс 2.

Чáс втóрьíй возглашáєт: «Рáдуйся, о дЂво,

Єя же сын єст сугуб єстеством, о ди́во».

Чáс 3.

Чáс трéтій возглашáєт: «Рáдуйся, невЂ́сто,

От тройца єди́наго роди́вшая чисто».

"Ять" слід читати як українське «і». «Зеґар» - це «годинник» ("дзигар" - і зараз існує така діалектна форма). І відповідно цей годинник відбиває години поетичного світу, центром якого є Божествене, а не людське. До речі, у ту далеку від нас добу навіть підписувати власні твори вважалося нечуваним зухвальством. У тренді була анонімність. А вже називатися «поетом»… Ну Ви зрозуміли. 

Почитала коменти................. Що ж? Я права... Ти - талановита поетеса. Такій увазі може позаздрити кожен.))

Красива, змістовна поезія наділена особлививою чарівністю і характером. Близька мені по духу, люблю такий стиль писання!) Читаючи, аж відчулось щось Ліни Костенко - відвертість, розсудливість і чіткість формулювання думки. Що ж, Таню! Вкотре вражена твоїм універсальним, багатогранним талантом!)) І ще - поетом можна себе не нарікати, це зроблять люди, які відчують твою поезію.))) В улюблене!!! 

та то я так, звернув увагу товариства, бо часто користуємося словами, термінами яким надаємо якесь своє власне бачення та ще й надаємо остаточний статус...до речі вашого коментаря це не стосується, бо я Вас так і зрозумів, що вносили ясність)  

можливо... але там було чітке посилання на конкретний рядок... і як на мене чвари чинити через те, що хтось щось не так зрозумів, це не мудро... тому постарався внести ясність. 

тут ще використано спеціальний - хімічний, біологічний, фізичний термін який означає явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об`єктів, кому цікаво, що це - гугл у поміч і що? це не ліричний вірш, а вже з назви ясно, що тут без якихось так званих термінів(а що терміни, а що ні??))) не обійтися...до речі зразу на згадку(вибачте за приклад але це наслідки радянської освіти -(цікаво скільки тут хто нарахує технічних термінів??)))

Четырёхстопный ямб мне надоел:
Им пишет всякий. Мальчикам в забаву
Пора б его оставить. Я хотел
Давным-давно приняться за октаву.
А в самом деле: я бы совладел
С тройным созвучием. Пущусь на славу!
Ведь рифмы запросто со мной живут;
Две придут сами, третью приведут.
II
А чтоб им путь открыть широкий, вольный,
Глаголы тотчас им я разрешу...
Вы знаете, что рифмой наглагольной
Гнушаемся мы. Почему? спрошу.
Так писывал Шихматов богомольный;
По большей части так и я пишу.
К чему? скажите; уж и так мы голы.
Отныне в рифмы буду брать глаголы.  

Гарно...дуже цікава тема!...до речі мене трохи дивують а інколи і дратують так самозвані поети)) вони так впевнені що це вони САМІ творять, таким нагадую що Творець у нас один, а ми як сказано "за образом і подобою" тому я теж не смію) 

Дякую!  

Я про це і писала. Дякую за розуміння))

Дякую, Олександре Миколайовичу)) Ваша підтримка завжди вагома і вчасна!  

а вірш чудовий :) 

Танюшко, близька, відчутна поезія! Я теж вважаю, що поет - це дещо більше, ніж римування рядків... це щось невловиме, що дається від Бога 

А Кіплінг, а Бунін та інш...!?
На основі вже написаного Вами можна укласти 1-2 збірки.

З повагою. 

Чому "пане"? Давайте знайомитися. Я - Ніла. Я добре розумію іронію. Просто набір технічних термінів у вірші трохи зіпсував нормальне сприйняття.
Чи, може, у вас і була така мета. Тоді вибачте, що не зрозуміла вашого задуму. 

 дякую за підтримку)) з такими друзями можна й на Говерлу піднятися)))

Дякую, пані Богдано)) 

Дякую, пане, за коментар. Власне, твір саме про це: про відчуття і їхню невловність. На це хочеться полювати.

Якщо Вас захоплюють технічні видання, може краще не читати грайливо-іронічне?

Вибачаю, пане))

Дякую, Сашочек)) 

Олександре Миколайовичу, друже, я прекрасно розумію, що одночасно "двом господарям служити не можна, бо одного обов"язково занедбаєш". Я обрала прозу. Відчуваю, що там моє справжнє покликання. Але душа іноді просить поезії. Власне, про це тут і йдеться. Про слова, які у мені і поза мною))

Дуже Вам дякую!

Ваша правда, пані Галинко! Наші слова зроблять свій прекраснішим))) Однозначно!  

І кожен постріл бавлячись у яблучко! Гарно ) 

Ми “бавимось“ словами саме щоб їх відчути. Важливо хто бавиться і як. 

Танюш!!!! Чудова поезія! Припала до душі)

"Стрункий ритмічний звукоряд" - ніби цитата з якогось технічного видання. Напевне, треба не "бавитися" словами, а спробувати їх "відчути"
Вибачте, але таке моє враження  

гарно 

Вишукана, есетично довершена поезія.
Можна не нарікати себе поетом: Ваші вірши зробили це вже давно. 

Ваші Стріли поезії - диво із див неземних. Когось ранять в серце, а когось - залишать зовсім незворушним. Та десь - таки Словом ми світ цей зрушим! 

Ти права, люба! Так і є)) 

 дякую!

Дуже ладний звукоряд!
Лірика, наче вивільняє душу, хай навіть чарівним пагоном стріли... 

Від простого, до неймовірного...