Поетом наректи себе не смію
І не тому, що не плекаю мрію,
Не через те, що в образах рунічних
Не привертає зір життя незвичне.
Ні, не-поет, лиш бавлюся словами:
Вони, буває, плинуть між думками,
З дерев осіннім листям обпадають,
Легенькими хмарками огортають.
Немов ловець невпинно я полюю,
Рядки химерні з пійманих майструю.
Неначе пагін, що на лук годиться,
Так гнеться рима, розміром ятриться.
Тоді в стрункий ритмічний звукоряд
Слова складаю, щоб надати лад.
І кожне з них, немов стріла червлена,
На волю мчить й вертається до мене.
Заріччя, 12 серпня 2015 року
.gif "{#}")
