22.09.2015 06:55
для всіх
2062
    
  19 | 19  
 © Тетяна Белімова

З війни повернувся тато...

З війни повернувся тато...

Іде в камуфляжі чийсь тато, 

на велику котить дрібноту.

А завтра на фронт повертати –

така зараз в нього «робота».


Кашкет по-військовому справний, 

нашивка, у поросі берці.

Гойдає він донечку славну –

додасть рідний образ у серце.


І потай радіє, що доня

…не хлопчик, 

а зараз це… значить…

служити не буде у війську…

дасть Бог, і війни не побачить.

………………………………………………………………………


З війни повернувся тато

Чи всім пощастить діждати?



Київ, 21 вересня 2015 року

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.08.2017 10:12  Наталія Старченко => © 

Вірю. Мабуть, саме тому і мені хочеться плакати. І хочеться, щоб усі повернулися живими.

 23.08.2017 10:03  © ... => Наталія Старченко 

Не повірите, пані Наталю, це епізод із життя. Це справжнє фото, зроблене на дитячому майданчику недалечко від дому... Це було настільки зворушливо... І справді всі плакали...

 23.08.2017 10:01  Наталія Старченко => © 

Дуже актуально... Красиво написано... І - сльози на очах...

 22.02.2017 09:14  © ... => Душа 

Ви знаєте, пані Олю, у той день гуляла на вулиці зі своєю малечею і побачила цю картинку... Відразу написалися ці рядочки - просто у телефоні писала замість смс-ки. Помітила, що чоловіки, які повертаються звідти, ще довго не можуть зняти форму...

 22.02.2017 09:13  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Повертаються і знову рушають на війну. Хто - добровольцем, хто - за контрактом. А дітки чекають, звісно...

 21.02.2017 15:38  Душа => © 

Нехай повернуться усі кого чекають!!! Гарний і зворушливий вірш!!!

 22.11.2016 18:08  Ірина Затинейко-Миха... => © 

щемить...хай всі татки повертаються до своїх діток!!! ладно написано, Тетянко!

 16.08.2016 09:01  © ... => мммммм 

Дякую!

 15.08.2016 17:13  мммммм => © 

Чудовий вірш. Зачіпає за живе... Нехай усі повернуться живими з війни додому!

 30.06.2016 09:21  Іванка Світла => © 

Отак гинуть кращі люди ... Співчуваю рідним... Вічна пам`ять..

 30.06.2016 08:49  © ... => Іванка Світла 

Це була реальна замальовка з реальної людини, на жаль. А вчора загинув Василь Сліпак. Нема слів... Так важко!

 29.06.2016 18:05  Іванка Світла => © 

Зворушливо

 01.10.2015 10:16  Деркач Олександр => © 

Гарно...сподобалось що без пафосу

 24.09.2015 08:57  © ... => Олійник Володимир Іванович 

Дякую, Володимире Івановичу))

 24.09.2015 08:57  © ... => Максимів Галина 

Дякую, пані Галинко))
Це справді замальовка з життя.

 23.09.2015 20:29  Олійник Володимир Ів... => © 

Дуже гарно написано.А який щасливий батько,який повернувся з війни.Мені по шкірі пішов мороз,взяло за живе.Дякую Тетяна.

 23.09.2015 15:22  Максимів Галина => © 

Чудовий вірш... зачіпає за живе...

 23.09.2015 08:55  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Ваша правда)) Хай завжди буде всіх порівну)) Аби всім і пара була, і мама з татом.

 23.09.2015 08:55  © ... => Анна Ольтенберг 

Так. Будемо сподіватися на краще! Дякую!

 23.09.2015 08:54  © ... => Ольга Моцебекер 

Ой, Олічко... я про те саме думала. Скільки горя страшного... Скільки ще буде людей страждати.
Дякую за розуміння! Знаю, що ти теж багато про це пишеш, відчуваю, як воно тобі болить.

 23.09.2015 08:51  © ... => Тетяна Чорновіл 

Так, пані Тетяно. Я зараз часто згадую бабусю і її побажання, щоб нам ніколи не знати, що таке війна. Тоді це здавалося смішним.

 23.09.2015 08:50  © ... => Світлана Рачинська 

ой, забуваємо, Свєт... а не повинні.
дуже сумна історія. я тебе розумію. адже і сама мама сина.
я теж усім серцем сподіваюся на чимшвидше завершення війни.
дякую за розуміння!

 23.09.2015 08:49  © ... => Олена Вишневська 

Так, Оленочко. Не знаю, чогось зараз скрізь помічаю ці знаки війни, хоча, здається, вона так далеко...
Низький уклін...

 22.09.2015 21:43  Панін Олександр Мико... => © 

Чудово.
Більше дівчаток народжується перед мирним життям. (прикмета)

 22.09.2015 20:40  Анна Ольтенберг => © 

Щемно! Страшно і за діток, і за татусів. До сліз страшно.

 22.09.2015 12:01  Ольга Моцебекер => © 

Хочеться, щоб кожна дитина діждалася. Так хочеться миру. І щоб у військовій формі, то тато був з роботи, із звичайної військової частини, щоб кожного дня обіймав й цілував перед сном. Але реалії тепер трішки інші. Внучата моєї старшої сестри тепер теж мають дочекатися.

 22.09.2015 11:40  Тетяна Чорновіл => © 

Щемливий вірш і дуже актуальний, на жаль.
Дасть Бог, колись ці тяжкі навіть для дітей наших дні стануть повчальними сторінками історії.

 22.09.2015 10:32  Світлана Рачинська => © 

Таню, забуваємось писати, забуваємось висвітлювати ось такі важливі речі. Фото не лишає байдужою, як і вірш. Нехай усім пощастить діждати. Кому батькіа, а кому й синів. Нещодавно мій старший поставив мене перед фактом, що обов`язково воюватиме! Він лежав в одній палаті з дівчинкою, тато якої щойно повернувся з АТО. Син багато розмовляв з ним, цікавився. І казав, що те дівчатко плаче увісні, бо тато знову незабаром поїде. Дуже сумно... Усім серцем надіюсь, що скінчиться оцей кошмар. Чудовий вірш!

 22.09.2015 09:40  Олена Вишневська => © 

Танюшко... до мурашок по тілу, до щему в серці!...
Низький уклін цим чоловікам, тим, хто їх діждеться і тим, хто ...ні...

 22.09.2015 09:24  © ... => Уляна Яресько 

Я не думала, що книга настільки широкомаштабна. Чогось здавалося, що це про героїчну оборону донецького аеропорту, про подвиги кіборгів. А там дуже широке полотно із дослідженням причин і наслідків. І Майдан, і Крим, і Чечня - великий перелік питань.
А про кіборгів якраз і не дуже багато. Але все одно чимало інформації. Бо якщо Ви пам`ятаєте, коли тривала оборона нового терміналу і вежі, майже не було повідомлень у ЗМІ про це. Жоден журналіст туди не міг і не хотів йти за матеріалом. У С.Лойка були свої причини провести одну ротацію там разом із кіборгами. І хтось мав написати про наших хлопців. Скільки їх там полягло? Ніхто точно сказати не може.

 22.09.2015 09:13  Уляна Яресько => © 

Згідна, вони заслуговують нашої любові. Бо ордени, подяки - це все настільки знецінилося, та і не зрівняти їх з теплим словом, обіймами вдячних.
Щодо "Аеропорту", то Ви мене зацікавили твором. Хочеться почитати.

 22.09.2015 09:07  © ... => Уляна Яресько 

Ні, не він один, звісно. Знову ж таки повернуся до "Аеропорту". Цю книгу написав етнічній росіянин, який уже 15 років не живе в РФ. І написав він цілу главу про колективну відповідальність російського народу за війну в Україні. Якби написав таку "главу" українець, ну зрозуміло, що було б. Але це написав росіянин і, я так думаю, що адресував він цю фразу, у першу чергу, своїм колишнім співвітчизникам. Найбільше мені сподобалося у цій книзі, що нема однобокого зображення - лише "з кута бачення українців". Є інша сторона війна, люди, яких пригнали на бойню. Це теж люди. І ми повинні залишатися людьми. Кіборги викликали рацією сепаратистів і дозволяли їм забрати тіла полеглих під час боїв. Принаймні так стверджує С.Лойко. Нема поки причин йому не довіряти. Кіборги були присутні на всіх презентаціях "Аеропорту" і підтвердили істинність написаного там.
Все ще обдумую сторінки "Аеропорту", тому може дещо сумбурно про це пишу.
Мені теж доводилося чути оцю фразочку: "За кого воювати? За олігархів?". Таким манекенам душу вже не додаси - живуть як зомбі. А отаким, які везуть своїх діток у камуфляжі, хочеться і поему, і оду, і фільм про них, і музику, і просто підійти і сказати "дякую".

 22.09.2015 08:57  Уляна Яресько => © 

Розумію, Таню, Ваші почуття. Та, мабуть, лише небайдужа творча людина може побачити у чоловікові у камуфляжі татуся, який щойно повернувся. Майдан зародив у душах багатьох патріотизм, а ставлення нашої влади до війни як до засобу наживи та гноблення патріотів веде до його пригнічення. Частіше чутно вже в суспільстві: "Йти воювати? А за що?" Ніби, як і раніше - за Батьківщину, за родину, але вже не те....
Сподіваємося на краще. Карлики не вічні. Але хіба він один?

 22.09.2015 08:27  © ... => Уляна Яресько 

Ви знаєте, Уляно, я побачила цього тата у камуфляжі вчора, коли з меншою донькою гуляла на майданчику. Чогось так стало З війни повернувся тато…
Чи всім доведеться діждати?
Чогось так защеміло, коли він обережно виймав свою дитину із дитячого велосипедика, саджав на гойдалку... Якщо не зняв форму - значить ще не повернувся остаточно, а лише у відпустку...
Вірш написався за 2 хвилини. Набрала у телефоні, щоб не забути. Бо й таке буває))
Готую зараз рецензію на книгу американського журналіста С.Лойка "Аеропорт". Найстрашніша глава, як на мене, це коли мати російського солдата читає у соцмережі повідомлення про смерть сина. Українській військовий знайшов документи мертвого росіянина і намагається знайти його матір... Це неможливо собі навіть уявити. Одна карликова нікчемність прирекла на страшну муку тисячі людей.

 22.09.2015 08:19  Уляна Яресько => © 

Прекраний вірш! Головний мотив, що тримає отих татусів, не дає падати духом - надія на те, що їхні діти не нюхатимуть пороху в майбутньому. І справді часто зараз чую: "Жалію, що у мене хлопчик", або "Як добре, що в мене дівчинка", хоча дітям лише 2-3 роки.