Тетяна Чорновіл Розквітли котики верби
Схитнувши тіні сутінкові,
В весняних обріїв алькові
Знамення мрій чи то журби.
Ще не забувся стужі сніг,
Та серцю вже нема спокою –
Ось-ось незбіжністю жаркою
Нахлинуть весни слів твоїх.
Й не треба словників, аби
Осмислити в розквіту диві
Зізнання, зимам не властиві,
Мов ніжні котики верби.
07.04.2018 16:30 Люлька Ніна => © |
 Які приємні мені слова: " Розквітли котики верби". Так мило по - весняному тепленько. |
03.04.2018 08:49 Костенюк => © |
 Може коли з`явиться в нас свято розпущених кутасиків))) |
03.04.2018 01:28 Серго Сокольник => © |
 Та так... Вже все, немов пружина у природі стислось. Розпрямиться у літо, титявою) |
02.04.2018 15:41 Наталія Старченко => © |
 Нарешті) ми так цього чекали |