СЯЙВО ЗАСНІЖЕНОГО ВЕЧОРА
Всеукраїнський день бібліотек
лютневий зимовий вечір без цих «засобів існування».
А в далекі шістдесяті роки, коли ще й розгулялася завірюха,
у селі книга була майже єдиним зв’язком з навколишнім світом.
Мій батько зазвичай ходив у бібліотеку по суботах, і ніяка негода не могла його спинити. Набирав книжок на тиждень на всю сім’ю. Так і коротали холодні зимові вечори. Спогад про один з таких я намагалася тут описати.
Пам’яті мого батька Шкляренка Петра.
Лютневий день в заметах хмурих,
З морозом віхола гуляє…
Куди то чоловік чвалає
По непролазних кучугурах?
Спішить за ліками в аптеку?
Хтось може, не дай Бог, хворіє?
Та ні! У вихорах завії
Торує шлях в бібліотеку.
Це тато мій у завірюху
Добився в рай читацький сміло,
Набрав книжок кошовку цілу
І заспішив назад щодуху.
Хатина вікнами світила,
Манила в затишок стежками,
В кошовку татову з книжками
Зима з морозцем залетіла.
Нечуй-Левицький – бабі, звісно,
З коханням повість – то для мами,
Мандрівки, брату, з козаками,
Моїм казкам в кошовці тісно!
Й собі – журналів стоси грубі
Взяв тато ввечері листати…
Сім’я усілася читати,
Огонь лиш мерехтить у грубі.
В житті ще будуть всякі миті,
То й що!.. У грубі дотліває…
Забувши про усе на світі
Світ книжки кожен проживає!
