04.07.2013 00:00
для всіх
178
    
  5 | 5  
 © Тарас Процайло

Як жевріє життя...

Життя – це вуглик: жевріє і гасне,

Він народився з полум’я любові,

Яке чомусь погасло так невчасно,

Не освітивши роси пелюсткові.

Ми грієм душі теплими словами

І серце наше іскри віддає

Лиш найріднішим людям поміж нами,

Що зрозуміють прямо все як є.

Можливо, нам лишилося вже мало,

Як тій жаринці в вічному вогні,

Вона недавно шлях свій починала,

Як солов’ї зливалися в пісні.

Та час біжить і навіть наші тіні

Без сліду зникнуть тільки-но стемніє

І тільки слово в вічнім гомонінні,

Вітрами часу змучено повіє…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.07.2013 10:58  Ірина Затинейко-Михалевич 

красиво! хороші автори останнім часом до нас приходять...

 04.07.2013 08:48  Тетяна Белімова => © 

Пане Тарасе!
Чудово! Гарно у вас філософська лірика виходить!

 04.07.2013 07:20  Тадм 

плюсую

 04.07.2013 00:24  Деркач Олександр => © 

Сподобалось

 03.07.2013 23:28  Світлана Рачинська => © 

Дуже гарно...

 03.07.2013 23:25  Каранда Галина => © 

чудово... не хочете замінити "потухло" на "погасло"?...