Чом, Осінь, обрала мене ти..?
Затисну акорди і вдарю по струнах гітари,
Та так, щоб душа розгорнулась й торкнулася вуст.
Чом, Осінь, мені ти наносиш печалі удари?
Заплаканий клен я, а сльози мої - падолист.
І плаче гітара, душа виливається в пісню...
На вітрі твоїм я стою, мов оголений нерв.
Назад озиратися в літо тепер надто пізно...
Чом, Осінь, обрала мене ти з між інших дерев?
Скажи, ну навіщо холодиш ти поглядом душу,
На струни мого серця лиєш безжально іржу?..
Зітхаючим холодом чую у відповідь: "Мушу
Між літом й зимою свою я прокласти межу..."
