На землі й на небі
У темному небі розливши печаль,
Тріпоче пташина слабкими крильми.
Забрали!.. Забрали в пропалену даль!
А їй залишили дощ-сльози війни.
І десь на землі
Півпритомне дівча
В нестямі
Цілує до крові.
Солдата кохає…
Надія в очах,
І відчай
У кожному слові…
Десь сокіл нівечить кохання її,
Нещасная б’ється об хмари.
Мов блискавка, біль у чистій душі,
І страшно зриваються гради.
Сьогодні вночі
Він тихо піде
За межі
Квітучої долі.
Та знає вона,
Що він не впаде.
Повинен!..
Боротись за волю...
