11.05.2017 16:08
Без обмежень
148 views
Rating 5 | 9 users
 © Олена Вишневська

...додому, який не дім...


Скотиться колесом сонце за горизонт.

Пам’ять підніжки розставить. Втекти б, та – ні…

Я залишаю /впустила квиток/ перон

І повертаюсь додому, який не дім.


Тут, де немає від мене ні сліду, я

В серці тамую весни больовий синдром.

Хочеться дива. /Забула його ім’я…/

Входить дитинство навшпиньках десь під ребро.


Ось знову вулиця. Вишні зронили цвіт.

Скільки б мені не пройти не моїх доріг

/Й тих, що мої/, через всю павутину літ, 

Хочеться переступити за той поріг, 


Де вже не чутно ні сміху за склом вікна, 

Ні вечорових розмов, тільки вітру свист

Ходить по колу сирих і пустих кімнат, 

Де кожна річ у собі зберігає зміст


Глибший, ніж іншим здається. Бо тут і я

З вітром колись перешіптувалась в думках, 

І у свята за великим столом сім’я

Дружно збиралась. Тепер на кількох замках


Двері у світ, де від тиші загусли зву…

…чи!!! - я прошу. - зазвучи у мені ще раз!!!

Так, щоби сили сказати було: «Живу!»

Так, щоби лікарем стала любов – не час…


Лиш чорно-білі портрети тепер мені

Дивляться в душу. /Минуле крізь об’єктив./

Я повертаюсь додому, який не дім.

/Той, що як кисень, покликав і відпустив…/




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.05.2017 13:27  © ... => Олена Коленченко 

так, Оленочко, у кожного свій "дім"...
Щиро дякую Тобі, Світла дівчинко, що відчула і зрозуміла! 

 30.05.2017 13:26  © ... => Тетяна Чорновіл 

Важко відпускати те, що вміє лікувати сьогодення) Але насправді - потрібно!
Дякую, пані Тетяно! 

 30.05.2017 13:25  © ... => Тадм 

Кожен побачить щось своє..
Спасибі, Танюш! 

 30.05.2017 13:25  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую Тобі, Аню, за Твої відчуття! 

 16.05.2017 22:02  Олена Коленченко => © 

Оленко, всі твої вірші особливі, неповторні, але це один із моїх улюблених....я вже декілька разів його перечитувала і хочеться читати ще і ще....
Мені здається. що в ньому втілено всі відчуття, які переживає кожна людина, повертаючись в дитинство...і не тільки...
Неважливо, чи це батьківський дім, чи дім, де жили твої дідусь чи бабуся....це частина тебе....часточка твоєї душі...Браво!!! 

 14.05.2017 14:26  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш, як завжди у Вас.
Мені здається, минуле в якийсь момент треба відпустити,
щоб поверталось по своїй волі добрими спогадами. 

 13.05.2017 12:50  Тадм => © 

гарно, Оленочко! безліч асоціацій, як завжди.... 

 13.05.2017 09:57  © ... => Епппрр 

Ну, те, що вірші сумні, не означає, що автор не отримує насолоду від світу) скажу навіть більше, що в цього автора майже цілодобово не знімаються рожеві окуляри! просто Муза саме така) але я не скаржуся)))
Дякую Тобі! Звучи навзаєм! 

 12.05.2017 12:17  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Мегакрутий вірш!!! Читала на ФБ і мороз йшов по шкірі... Можливо, тому, що сама відчувала-відчуваю схожі почуття... Дякую за цю поезію, Оленко!!! 

 12.05.2017 11:50  © ... => Тетяна Ільніцька 

Спасибі велике, Танюш, за розуміння.....!
так буває часом, що вірші дійсно наче народжуються, бо кожному слову в ньому віддаєш всю себе, а потім ще довго не можеш прийти до тями.. це з тих 

 12.05.2017 11:49  © ... => Епппрр 

ой, Дім.. Ну, аби я і не дуже сумно? таке, звісно, буває, але так рідко, що то просто страх)))
Щиро дякую тобі! 

 12.05.2017 08:23  Тетяна Ільніцька => © 

Щось дуже глибинне - на рівні архетипу - зачепила, Оленочко... На лінії розриву між минулим і нинішнім, коли межа (чи розрив) виникає просто на очах, коли ті, хто завжди був поруч, переселяються на чорно-білі світлини. Теж назавжди. Невідворотність існування...

Неймовірний твір. Із таких, про які не забуваєш. Добре, що він прийшов у цей світ))

 11.05.2017 20:19  © ... => Каранда Галина 

Щиро дякую!
То я так сумбурно писала, тому важко зрозуміти трішки що до чого.. "додому, який не дім" - то місце, де людина не почуває себе затишно, Ви все вірно зрозуміли! А там, де було, вже ніколи не буде, бо той будинок пустіє без рідних людей..він зве ЛГ до себе, (вона навіть сама туди лине всім серцем, аби набратися сил), аби загоїти рани сьогодення і відпускає знову... 

 11.05.2017 20:01  Каранда Галина => © 

як завжди - майстерно.
чомусь по назві мені засоціювалося спочатку навпаки: багато людей живуть по чужих квартирах - дома, де не відчуваєш дому...
ваш дім завжди буде відчуватися домом. навіть коли його вже не буде зовсім... 

Публікації автора Олена Вишневська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо